Жінки, які зібралися під Верховно Радою, хочуть вкотре привернути увагу влади і політиків до проблеми. Кажуть: стоятимуть тут, доки їх не почують. Всі учасники акції – жінки із реальними історіями. Їх чоловіки та сини  вже понад 3 роки у полоні. У Наталі Герасименко з Кривого Рогу  у полоні чоловік, Микола Герасименко. Воював у складі 40-го батальйону “Кривбас”, потрапив у полон ще з лютого 2015-го. Зараз, як і більшість   полонених, знаходиться у Макіївській колонії. Отримує звістки від чоловіка лише за листами, які передають працівники Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Наталія Герасименко каже, що під будівлею Ради жінок підтримують і звичайні кияни, і народні депутати.

За офіційними даними у полоні бойовиків 87 українців. Близько 60-ти – з Дніпропетровщини, з них, до 27-ми – криворіжці. Але у громадських організаціях називають зовсім інші цифри. Олена Сугак, голова Криворізької Ради матерів солдатів, що пропали безвісти або знаходяться у полоні, твердить, що полонених у десятки разів більше.

Усі полонені значаться у мінському списку на обмін, але за останній рік нікого звільнити не вдалося. Проблема у тому, що більше 3-х років наших військових не називають військовополоненими, бо вони мають лише статус заручників. В Україні офіційно війни немає, а це означає, що немає і військовополонених. Є АТО, є заручники.